Мінометник 5 батальйону 112 окремої бригади територіальної оборони Володимир Александров із позивним «Позитив» отримав поранення в районі Костянтинівки на Донеччині та потрапив у полон. Це сталося за Шанхайським озером, коли Володимир із напарником Ігорем на позивний «Хміль» потрапили у засідку.

Про це військовий розповів Суспільне Хмельницький.

«Вийшло так, що ми йшли з напарником забирати свою посилку — те, що нам скидали воду, продовольство. А там з’ясувалось, що в тій хаті сиділи росіяни. Ми ж одразу не бачили, скільки їх там. І почали по нас стріляти. Я тільки побачив краєм ока, що мій напарник упав. Почув, що кричить: «Кидай гранату». Тут мене вальнуло, розгорнуло, я теж упав. Куди мені що кидати, я вже сам нічого не зрозумів. Їх там четверо було. Вважай спантеличених нас спіймали», — згадує боєць. 

Продовження після реклами

Напарник Володимира загинув від поранення в легені, а самого «Позитива» росіяни затягли до хати.

Згодом окупанти вирішили переміститися до українського бліндажа, бо там були запаси їжі та води. Під час переходу двоє росіян підірвалися на власній міні FPV, яка не здетонувала раніше.

Володимир бачив цю міну, але промовчав:

«Я думаю: «В мене виходу все одно немає. Я промовчу, не буду їм нічого казати, можливо хоч їх там шмальне трохи».

У результаті вибуху двоє загарбників отримали важкі поранення. Коли ще двоє здорових окупантів пішли по воду і не повернулися, Володимир, який не міг ходити через розтрощений таз, запропонував пораненим ворогам угоду.

«Хлопці, кажу, мені якось все одно чи я з вами помру, чи наші, чи ваші нас все одно розбомблять. Дайте мені рацію, я з нашими зв’яжусь. Є шанс, що вони нас врятують», — розповів він. 

Росіяни погодилися, віддали рацію та склали автомати.

Володимир зв’язався з командуванням, і почалася тривала операція з порятунку. Спершу їм скидали воду та їжу дронами, а потім прислали наземного робота. Під час евакуації групу атакували російські дрони:

«Вийшло так, що та «Молнія» не долетіла метрів 20 і вибухнула. Не дістало до нас. Той же росіянин, що ходячий трохи був, він в сторону відбіг. І на волокні FPV встала, метрів два так між ними була відстань. Вони один на одного дивилися, дивилися хвилину нехай. А тоді дивлюся, вона вже різко розвертається і летить в мою сторону. Ну, я за цього росіянина і не думав. Думав за себе. Якось сам ногу перекинув, абияк перевернувся, впав на землю, заховався за те НРК. Воно то бабахнуло і того росіянина добило, що був трьохсотим».

Увесь цей час боєць переконував ворога здатися в полон:

«Він говорив: «В мене діти, я помирати не хочу», а я йому: «Нас витягнуть. І ти залишишся живий. Хай ти будеш в полоні, але ти будеш живий».

Через десять днів після поранення, 31 січня, Володимира та полоненого росіянина вивезли наземним роботом під прикриттям туману. Протягом усього часу в оточенні їм доводилося пити воду з калюж, проціджуючи її через бинти. Зараз Володимир перебуває на лікуванні в Хмельницькому з апаратом на нозі та пошкодженою рукою. Попри важкий стан, він мріє повернутися на службу:

«Я вже сумую за ними. Добре, що дзвонять хоча б, не забувають. У себе, на своїй землі, вся Україна — це мій дім».

Продовження після реклами

Ми повідомляли, що Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими підбив підсумки чотирьох років своєї діяльності. Головним результатом роботи за цей час стало повернення з неволі 8050 українських громадян.

Більше оперативних новин у Telegram Апострофа