2025-й у Києві вкотре довів: у повномасштабній війні лінія фронту не завжди на мапі — інколи вона проходить через під’їзд багатоповерхівки, через дитсадок, через вагон поїзда, який мав іти на Харків. Російські атаки по столиці залишали після себе зруйновані будинки, випалені квартири й двори, де рятувальники розбирали завали в пошуках людей.

Та водночас 2025-й — це про суспільство, яке бореться за свої права навіть під сиренами. На вуличні акції проти закону №12414, що фактично знищував НАБУ та САП як інституції, вийшли тисячі українців у десятках міст. І паралельно – резонансні судові процеси, які оголювали нерв політичного року: справи урядовців, громадських активістів, фігурантів антикорупційних розслідувань та олігархів.

У кадрах не лише наслідки атак і хроніка великої політики. Тут і людська ціна війни: прощання з пілотом F-16 Максимом Устименком та журналісткою Вікторії Рощиної, яка загинула в російському полоні. Тут і сила, яка тримає країну в русі: ветеранський парахокей, перший турнір з ампфутболу, дипломатичні візити, і навіть різдвяна хода в центрі столиці — як знак того, що життя вперто проростає крізь війну.

Це фотосвідчення року, який Україна прожила на межі: між болем і опором, між руїнами та відновленням, між страхом і відповідальністю. 25 моментів 2025-го зафіксованих журналістами «Апострофа» показують країну такою, якою вона була — без прикрас і пафосу, але з правдою в кадрі.