У колекції подарунків лідера Китаю Сі Цзіньпіня зберігається рідкісний сувенір, який Іран зазвичай дарує лише найближчим союзникам.

Про це пише The Times, аналізуючи відносини між Пекіном і Тегераном на тлі загострення ситуації на Близькому Сході.

Видання нагадує про зустріч 2016 року, під час якої Сі Цзіньпінь спілкувався з верховним лідером Ірану Алі Хаменеї. Тоді китайський керівник став одним із небагатьох іноземних лідерів, які отримали можливість особистої аудієнції, адже такі зустрічі Хаменеї зазвичай проводить лише з найближчими партнерами.

Після загострення конфлікту Пекін виступив із заявою, в якій засудив напад на іранського лідера. У Міністерстві закордонних справ Китаю наголосили, що подібні дії є порушенням суверенітету та безпеки Ірану.

Водночас, як зазначає видання, китайська реакція була досить стриманою. Першою офіційною відповіддю Пекіна на удари стала заява про «глибоку стурбованість», що є типовою дипломатичною формулою у таких ситуаціях.

Китайський аналітик Зічен Ван з Центру Китаю та глобалізації у Пекіні зауважив, що тон заяви виглядав так, ніби її формулювали європейські дипломати. У повідомленні наголошувалося, що суверенітет і територіальна цілісність Ірану повинні поважатися.

На думку журналістів, Тегеран міг очікувати більш рішучої підтримки з боку Пекіна, адже Китай є одним із головних покупців іранської нафти та важливим дипломатичним партнером країни. Однак можливості Китаю вплинути на ситуацію обмежені: без прямого військового втручання Пекін має небагато інструментів для реагування.

Автори матеріалу підкреслюють, що це також демонструє перевагу США у сфері військової сили. Спроби засудити операцію на міжнародному рівні теж мають обмежений ефект, адже в Раді Безпеки Організація Об’єднаних Націй ключові держави, включно зі США, мають право вето.

Міністр закордонних справ Китаю Ван І, коментуючи події, зазначив, що у реакції Пекіна немає ані гучного обурення, ані різкого засудження, окрім критики самого факту нападу на главу держави, який традиційно вважається «червоною лінією» у міжнародній політиці.

Водночас Китай продовжує купувати іранську нафту, яка продається зі значною знижкою через міжнародні санкції. Паралельно Пекін активно розвиває економічні відносини з іншими енергетичними партнерами регіону, зокрема з Саудівська Аравія та Об’єднані Арабські Емірати — державами, які традиційно підтримують тісні зв’язки зі США.

На думку аналітиків, Китай прагне отримати дипломатичні дивіденди з нинішньої ситуації, демонструючи обережну позицію та уникаючи прямого втручання. Водночас для Пекіна головним пріоритетом залишається стабільність постачання енергоресурсів.

Директор китайської програми в аналітичному центрі Stimson Center Юн Сун у статті для Foreign Affairs зазначив, що Китай готовий співпрацювати з будь-якою владою в Ірані, якщо вона забезпечить стабільні поставки нафти та підтримуватиме економічну співпрацю.

Водночас ключовим фактором для китайської дипломатії залишаються відносини зі Сполучені Штати Америки. Президент Дональд Трамп, який перебуватиме на посаді до 2029 року, планує відвідати Пекін наприкінці місяця. Очікується, що китайське керівництво намагатиметься зберегти баланс у відносинах із Вашингтоном, попри триваюче геополітичне суперництво.

Раніше ми писали, що військова операція США та Ізраїлю проти Ірану ризикує перетворитися на затяжний конфлікт, якщо Вашингтон зважиться на введення наземного контингенту. Попри прогнози щодо тривалості бойових дій аж до осені, Дональд Трамп намагатиметься вийти з війни переможцем уже до квітня — саме тоді запланована його ключова зустріч із лідером Китаю Сі Цзіньпіном.

Більше оперативних новин у Telegram Апострофа