Зарплати на мільйони, збитки на мільярди: чому керівникам держкомпаній платять у десятки разів більше, ніж рядовим працівникам

Чимало державних компаній в Україні працюють у збиток, водночас їхні керівники отримують зарплати, що обчислюються мільйонами, а це викликає обурення у частини населення країни. Топменеджери українських державних компаній отримують багатомільйонні зарплати, а нерідко ще й співставні з ними за кількістю нулів премії, попри те, що самі компанії, передані під їхнє чуйне керівництво, зазнають багатомільярдних збитків. На четвертий рік війни складно вимагати від якогось бізнесу значних доходів і, тим паче, прибутку (зважаючи на те, що деякі компанії, зокрема банки, його мають), однак фінансове становище окремих держкомпаній настільки гнітюче, що в уряді навіть заговорили про ризик їхнього дефолту.

Звісно, держава не допустить дефолт таких монстрів, як «Укрпошта» чи «Укрзалізниця», але не можна заперечувати того, що вони працюють у збиток і мають колосальні борги. При цьому, як було зауважено вище, керівники цих компаній отримують багатомільйонні зарплати. Так, голова «Укрпошти» Ігор Смілянський за 2024 рік заробив 11,7 млн грн - це майже 1 млн грн на місяць. Зарплата за минулий рік уже колишнього голови НАЕК «Енергоатом» Петра Котіна (залишив посаду в серпні 2025 року) скромніша - «всього» 6,7 млн грн або понад пів мільйона на місяць. Однак усе це тьмяніє на тлі доходів керівників вітчизняного нафтогазового сектору.

Так, колишній голова НАК «Нафтогаз України» Олексій Чернишов за неповний 2024 рік отримав понад 25 млн грн, а в його наступника Сергія Корецького минулого року, коли він очолював «Укрнафту», була зарплата в розмірі 15,5 млн грн, а також за сумісництвом в «Укртатнафті» - ще 11,2 млн грн.

Працюємо як державні - отримуємо як приватні

Залучення топменеджерів на високі зарплати почалося невдовзі після Євромайдану 2013-2014 років. Тоді країна безповоротно, будемо сподіватися, взяла курс на інтеграцію із Заходом, і частиною цієї інтеграції стала так звана корпоратизація державних компаній і підприємств - залишаючись у держвласності, вони управляються за моделлю приватного бізнесу. Такий підхід, за ідеєю, має забезпечувати ефективність компаній, а також мінімізувати корупцію в них. Корпоратизація держкомпаній, окрім іншого, передбачає суттєве підвищення - до рівня приватного бізнесу - зарплат топменеджерів. Тоді їхні багатомільйонні оклади (плюс щедрі премії та бонуси) шокували українців, чиї й без того невеликі доходи стрімко знецінювалися внаслідок двозначної інфляції (у 2015 році вона склала 43,3%). На посади керівників корпоратизованих держкомпаній дедалі частіше призначали власників дипломів престижних (і не дуже) західних бізнес-шкіл. Один із них, відповідаючи на запитання, чому в нього така висока зарплата, цілком серйозно почав розповідати про те, що йому потрібно погашати кредит, взятий на навчання в бізнес-школі в США. Крім того, на початку каденції президента Петра Порошенка з'явилася мода запрошувати на керівні посади іноземців, яким, зрозуміло, теж щедро платили - інакше як би їх заманили в країну, що балансувала на межі дефолту. Найвідомішим із тодішніх «варягів» був, мабуть, поляк Войцех Бальчун, який з квітня 2016 року по серпень 2017 року очолював «Укрзалізницю». Річ у тім, що він, будучи головою однієї з найбільших і при цьому однієї з найпроблемніших держкомпаній України, не припиняв гастрольної діяльності у складі створеної ним раніше рок-групи. Утім, після повернення до Польщі Бальчун продовжив управлінську кар'єру, а в липні 2025 року його призначили міністром державних активів - вочевидь, він справді непоганий менеджер, просто в Україні в нього не склалося. І не тільки в нього, оскільки іноземців у вітчизняній виконавчій владі більше не спостерігається.

Зарплата - винагорода за результативність

Горе-керівник, який виправдовував свою зарплату необхідністю виплачувати кредит за навчання, котрий, до речі, вже давно не при посаді, скоріше виняток, ніж правило. Найчастіше топменеджери пояснюють свої мільйонні виплати тим, що вони забезпечують держкомпаніям незрівнянно більші доходи. Цим же вони пояснюють і свої премії, які за розміром нерідко не менші, а іноді навіть більші за оклади. Тобто виходить, що висока зарплата платиться за забезпечення прибутку компанії, і за це ж виплачується не менш щедра премія. Ймовірно, найбільший резонанс викликала премія колишнього голови «Нафтогазу» Андрія Коболєва в сумі $22,4 млн, яку він сам собі виписав за виграш у російського «Газпрому» в Стокгольмському арбітражі (інші топменеджери НАК також отримали премії, але суттєво менші). Пізніше правоохоронні органи вбачили в цьому преміюванні порушення закону, і станом на сьогодні розгляд справи триває. Шок, викликаний зарплатами та преміями керівників держкомпаній, уже давно минув, але й сьогодні громадян мучать сумніви - чи правильно платити їм мільйони, тоді як прості працівники цих компаній отримують у десятки, а то й сотні разів менше (так, зарплата голови «Укрпошти» Ігоря Смілянського, за його ж власним зізнанням, у 200 разів більша за зарплату середньостатистичного листоноші)? Особливо з огляду на те, що замість прибутку компанії показують збитки. Чимало людей дивляться на проблему ширше: чи виправдала себе, в принципі, ідея багаторазового збільшення зарплат топменеджерів держкомпаній? Прості відповіді на це запитання навряд чи знайдуться. «У нас раніше в топменеджерів не було високих зарплат, але при цьому я не знаю жодного топменеджера нульових, десятих років, хто б пішов на пенсію або на інше місце роботи не дуже багатою людиною», - сказав у розмові з виданням засновник інвестиційної групи «Універ» Тарас Козак. Іншими словами, висока зарплата має бути певним запобіжником від зловживань. «Що краще - маленька зарплата, але керівник знаходить інші варіанти для «заробітку», чи висока зарплата, але при цьому ми сподіваємося, що він не використовує інші варіанти? - ставить запитання експерт і сам на нього відповідає: - Мені здається, що тут однозначно краще, коли висока зарплата, тому що вона контрольована».

Немає результатів - немає зарплати

Слід зауважити, що окрім менеджменту в держкомпаніях також є наглядові ради, які хоч і не беруть участі безпосередньо в управлінні, але здійснюють за ними стратегічний нагляд, а також контроль за діяльністю керівництва. До наглядових рад входять як представники держави, так і незалежні члени, присутність яких, за ідеєю, має гарантувати прозорість роботи держкомпаній. Серед незалежних членів наглядових рад чимало відставних західних менеджерів і чиновників, для яких така робота - справжнісінька синекура, оскільки вона допускає сумісництво з іншою діяльністю і при цьому оплачується не гірше за менеджерську. Насправді ж робота багатьох членів наглядових рад, насамперед іноземних, є чистою формальністю (при цьому ніхто не поспішає відмовлятися від посади та відповідної зарплати). Чому так відбувається? «Такий у нас склався суспільний договір», - з гіркою іронією констатує в розмові з виданням економічний експерт Руслан Чорний. На його думку, цю ситуацію досить просто змінити - у контрактах із членами наглядових рад, так само як і з топменеджерами, необхідно чітко прописати критерії ефективності їхньої роботи та умови оплати з прив'язкою до цієї ефективності. «Якщо показує ефективність, то - так, навіть якщо його залученість (у роботу компанії) на п'ять хвилин приносить дохід підприємству, а якщо ні - то, вибачте», - каже Руслан Чорний. Експерт згоден із тезою про те, що високі зарплати дозволяють залучити до керівництва держкомпаній висококваліфікованих фахівців. Однак, додає він, оплата має напряму залежати від результатів, причому не тільки в бік її збільшення, а й у бік зменшення. «Можна дати фору на рік-два - справді великі зарплати. Але якщо не ухвалено санаційний план, і підприємство не почало приносити дохід, то тоді слід вираховувати в таких керівників із зарплат», - пояснює Руслан Чорний. Чи наважиться влада на такий крок? «Думаю, що до кінця війни ніхто нічого не змінюватиме, тому що всіх влаштовує нинішня ситуація: якось працює - нехай собі працює, - каже експерт. - Тим паче, що сьогодні є більш нагальні проблеми - енергозбереження, підготовка до зими, відновлення інфраструктури».