В Україні рівень безробіття перевищує 10%, при цьому країна відчуває нестачу робочих рук, яка в окремих галузях набуває загрозливих форм.
«Апостроф» розбирався, із чим пов’язана така ситуація, і як її можна виправити.
Рівень безробіття в Україні в найближчі три роки буде вищим за 12%. Такий прогноз міститься у бюджетній декларації на 2027–2029 роки, яку підготував Кабінет Міністрів для затвердження Верховною Радою.

Продовження після реклами

Теоретично, парламентарі можуть не погодитися з думкою уряду, але це сумнівно, адже зазначений рівень безробіття – це, скоріше, не цільовий показник, а оцінка ситуації на вітчизняному ринку праці.
До речі, ні про яке стрімке зростання безробіття не йдеться, оскільки і сьогодні його рівень перевищує 11% (у деяких, в основному, прифронтових регіонах, цей показник ближче до 20%) — тобто залишилося зовсім нічого.
При цьому, як не парадоксально, країна відчуває найжорстокіший дефіцит робочих рук, у зв’язку з чим дедалі частіше лунають думки про необхідність організувати легальну та контрольовану трудову міграцію в Україну.

Продовження після реклами

У Кабміні усвідомлюють проблеми, з якими зіткнувся вітчизняний ринок праці. За словами народної депутатки Ольги Василевської-Смаглюк, на засіданні Ради з питань підтримки підприємництва, яке відбулося у середині червня, міністр економіки, навколишнього середовища та сільського господарства Олексій Соболев заявив, що для стабілізації ринку праці Україні потрібно додатково 3,1 млн осіб протягом трьох-п’яти років після закінчення війни.
За рахунок чого чи, точніше, кого планується збільшити працездатне населення у зазначених розмірах, незрозуміло – раніше той же Соболев заявляв, що залучення трудових мігрантів не в пріоритеті в уряду, який сподівається на внутрішні резерви, а також на тих, хто через війну залишив країну.
З іншого боку, як писав «Апостроф», без заробітчан Україна навряд чи зможе закрити кадровий дефіцит, який продовжує зростати.
Достовірних даних немає
Але як брак робочих рук корелюється з тим, що понад 10% працездатного населення не працевлаштовані? Причому це характерно, нехай і меншою мірою, і для регіонів, віддалених від лінії фронту, де зареєстровано найбільшу кількість вакансій.
Почнемо з того, що не факт, що в Україні так багато безробітних. Їхня кількість уже давно визначається не на основі даних центрів зайнятості, а за методологією Міжнародної організації праці, яка, як правило, забезпечує адекватні результати.
Тим не менш, у нинішній оцінці рівня безробіття є певні сумніви.

«Не знаю, наскільки ця цифра реалістична», – сказав «Апострофу» голова рекрутингової агенції Lobby X Владислав Грезєв.

За словами співрозмовника видання, близького до державних структур у сфері зайнятості, у країні давно не проводився перепис населення, а тому точних даних про кількість жителів на сьогодні немає. Війна ж ще більше ускладнила можливість правильного оцінювання.

«Звідки взагалі взяли ці цифри? Яка методологія цих розрахунків? Ми точно не знаємо, скільки у нас людей у країні», – сказав співрозмовник «Апострофа».

З іншого боку, на загальний показник безробіття впливають різні чинники.

«Ймовірно, є люди, які ухиляються від мобілізації та відповідно не працюють на попередніх місцях роботи, які передбачали очну присутність», – каже Владислав Грезєв.

Як відомо, сьогодні в Україні близько 2 млн офіційних ухилянтів. Зрозуміло, що далеко не всі вони безробітні, але багато хто дійсно залишився не при справі, особливо якщо віддалений формат роботи неможливий.

Продовження після реклами

В інших випадках ухилянти, щоб не потрапляти на радари ТЦК та поліції, йдуть у «тінь», продовжуючи при цьому працювати, хоча у статистиці вони відображаються у категорії незайнятих.
При цьому в «тіні» працюють далеко не лише ті, хто ухиляється від мобілізації.

«У нас є суттєвий відсоток неофіційної зайнятості, який у старі часи в окремих сферах сягав 30-40%», – сказала «Апострофу» експертка ринку праці Тетяна Пашкіна.

Однак факт залишається фактом: чимало людей сьогодні не мають роботи і, відповідно, коштів для існування:

«Зростає кількість мікропозик, також зростає кількість невиплачених боргів зі штрафів за порушення правил дорожнього руху та інші адміністративні правопорушення, люди не платять за квартиру – тобто справді нерідкі ситуації, коли люди грошей не мають».

Розбіжність бажань
Але все це не пояснює той факт, що країна з досить високим безробіттям зазнає нестачі кадрів.
Хоча пояснення цьому, звичайно ж, є.

«Головний парадокс українського ринку праці полягає в тому, що, з одного боку, у нас є роботодавці, які шукають працівників, а, з іншого боку, є люди, які не можуть знайти роботу. І проблема полягає в невідповідності пропозиції з боку претендентів на вимоги, які висувають роботодавці», – пояснив у коментарі «Апострофу» президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування, голова Офісу міграційної політики Василь Воскобойник.

А вимоги роботодавців часом бувають не зовсім адекватними.

«Читати опис вакансій на сайтах працевлаштування без валідолу складно», – каже Тетяна Пашкіна.

Але основне все ж таки не це.

«У нас структурне безробіття у віковій категорії 45+, серед людей з вищою освітою, які не готові працювати за виробничими вакансіями, а їх у нас дуже багато. І іноді професій, в яких люди відбулися, вже просто немає, – розповідає експертка. – Тому в нас є певний відсоток (безробітних), і, як би ми з цим не боролися, перемогти це поки не можемо».

Комплексний підхід 
І, схоже, принаймні протягом найближчих трьох років ситуація не покращиться. А може, враховуючи прогноз із бюджетної декларації, навіть погіршиться.
Але невже нічого взагалі не можна зробити?
Насамперед, треба розуміти, що ринок праці – це дуже складна та багатошарова система.
Зведення до спільного знаменника вакансій та тих, хто шукає роботу, не відбувається математично. І річ не тільки в тому, що люди з вищою освітою не хочуть йти на будівництво чи завод (при тому, що тих, хто йде, теж чимало). Хтось би і пішов, але просто не має потрібної кваліфікації. Або просто відчуває невпевненість у собі і страх, що не візьмуть, а якщо й візьмуть, то не впорається.
Перекоси на ринку праці викликані, зокрема, війною – багато чоловіків або на фронті, або за кордоном, або ховаються.

«Чи готові, наприклад, жінки перекваліфікуватися і йти працювати на будівельний майданчик? Навряд чи це станеться. Чи готова молодь працювати сантехніками? Звичайно ми чекатимемо закінчення війни, повернення великої кількості людей з фронту, і можливо ситуація почне потроху налагоджуватися», – каже Василь Воскобойник. 

У вирішенні проблем ринку праці має брати участь держава, і вона насправді багато робить у цій сфері.

«Є кар’єрні радники у центрах зайнятості, вони проводять індивідуальні консультації. Це все досить добре працює, – розповідає Владислав Грезєв. – Сьогодні дуже багато можливостей з перекваліфікації. Спочатку ти приходиш до радника, щоб зрозуміти, якою має бути стратегія, і далі одним із варіантів може бути перекваліфікація, здобуття освіти».

За словами Василя Воскобойника, необхідно розширювати урядову програму залучення на ринок праці людей віком 50+, створювати умови для відкриття самозайнятості та бізнесу.

«Але держава не може замість людей почати працювати, не може почати вчитися, займатися власною справою. Тому люди також мають робити кроки у напрямку того, щоб забезпечити собі місце на ринку праці», – резюмував експерт.

Завантаження…

Більше оперативних новин у Telegram Апострофа

Поділитись публікацією: